Новини‎ > ‎

Діти України — громадяни без привілеїв

Вивчаючи порушення прав дітей в Україні, дослідники нарешті вирішили відштовхуватися саме від думки дітей, а не виходити з результатів опитувань дорослих.

Оцінки, висновки та рекомендації, викладені в попередній річній доповіді правозахисників «Права людини в Україні», є актуальними і в 2012 р*. Це підтверджується даними державних, громадських, міжнародних організацій, що працюють у сфері захисту прав дитини в Україні.

За 9 місяців 2012 р. на національну «гарячу лінію» з питань попередження насильства та захисту прав дитини звернулося 3346 дітей. Переважно діти скаржаться на проблеми міжособистісних стосунків, насильство в сім'ї та в школі. Аналіз звернень та скарг, які надійшли до Уповноваженого президента України з прав дитини за період серпень 2011 — квітень 2012 р. вказує, що основними порушеннями прав дитини є: неврахування думки дитини; нехтування інтересами дитини під час конфліктів між батьками або невиконання законних обов'язків стосовно дитини (несплата аліментів, викрадення дітей тощо); насильство щодо дитини (як в сім'ї, так і поза нею); порушення права дитини на охорону здоров'я та освіту.

Більшість оцінок щодо порушення прав дитини в Україні надані дорослими — фахівцями. Думки самих дітей щодо порушення їх прав рідко враховуються при висвітленні цієї проблематики. В останньому звіті правозахисники вирішили відштовхуватися від думки дітей щодо найбільших порушень їх прав в Україні.

Зокрема, використано дані загальнонціонального опитування дітей віком 10-17 років, що проводилось на замовлення офісу Уповноваженого президента України з прав дитини УІСД ім. О. Яременка.

Завдяки створенню національного превентивного механізму попередження катувань здійснено моніторингові візити до інтернатних закладів для дітей, виявлено численні порушення умов проживання дітей, факти жорстокого поводження та інше.

В Україні залишилися дві спеціальні установи виконання покарань, в яких ув'язнені жінки можуть перебувати із дітьми (Чернігівська та Одеська області). Восени 2012 р. суспільство сколихнув випадок членоушкодження в Одеській колонії, який свідчить про глибинні проблеми в цих установах, що переважно залишаються поза увагою громадськості.

У 2012 р. з'явилися нові проблеми, пов'язані із ініціативами щодо ліквідації таємниці усиновлення, використанням дітей у виборчому процесі під час парламентських виборів, посиленням втручання церков в освітній процес, політизацією питань, пов'язаних із дотриманням прав дітей тощо.

20 червня 2012 р. Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства. Однак законопроект щодо гармонізації українського законодавства із положеннями цієї Конвенції не було прийнято навіть у першому читанні у зв'язку із його недосконалістю. Законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо протидії дитячій проституції» від 06.12.2011 р. №9540 було відкликано з розгляду у липні 2012 р.

Водночас підписання Україною Конвенції Ради Європи 210 про боротьбу та попередження насильства щодо жінок, домашнього насильства має серйозне значення і для політики дотримання прав дітей. Наприклад, в ній наводяться визначення таких видів насильства як булінг (переслідування), які є актуальними в дитячому та молодіжному середовищі, але ніяк не визначені в національному законодавстві. Сформульовані стандарти державної політики протидії домашнього насильства, від якого страждають і діти.

Відповідальність за дітей розподіляється між різними міністерствами та відомствами, співпраця між ними є малоефективною, подекуди взагалі відсутня, вважають правозахисники.

За період діяльності офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини під керівництвом новообраного Уповноваженого, надійшло 221 звернення, з яких понад 60 % стосується питань захисту прав дитини. Основними формами реагування є запити до уповноважених органів та надання роз'яснень громадянам. Діяльність Уповноваженого щодо захисту прав дитини знаходиться на початковій стадії і ведеться в неповному обсязі.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України, що набув чинності 19 листопада 2012 року, передбачає включення принципів ювенальної юстиції у кримінальне провадження щодо дітей. Відповідно до цих принципів, кримінальне провадження щодо неповнолітнього здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений на здійснення досудових розслідувань стосовно такої категорії. Розгляд справи у суді щодо неповнолітнього здійснюється суддею, уповноваженого згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. Таку спеціалізацію планується запровадити для прокурорів, що беруть участь у кримінальному провадженні щодо дітей. Держава поступово просувається у бік ювенальної юстиції, запроваджуючи систему відповідних державних органів.

Результати досліджень та моніторингу щодо забезпечення прав дитини свідчать про те, що інтереси та думка дітей не аналізуються і не враховуються.

Неврахування думки дитини особливо помітне у судовому провадженні. Суди не приділяють уваги думці дитини та її врахуванню під час вирішення спорів та справ, що стосуються дітей (позбавлення батьківських прав, встановлення місця проживання дитини, вчинення жорстокого поводження щодо дитини тощо).

Жорстокість та знущання над дітьми проявляється як в сім'ї, так і поза нею. Згідно з офіційною статистикою Мінсоцполітики за 9 місяців 2012 р. до підрозділів цього відомства звернулося 560 дітей щодо насильства в сім'ї, а на обліку перебувало 1478 дітей. За 9 місяців 2012 р. на Національну «гарячу лінію» з питань попередження насильства та захисту прав дитини надійшло 400 дзвінків щодо випадків жорстокого поводження із дітьми, переважно це насильство в сім'ї.

Діти, що переживають насильство в сім'ї, також стикаються із ігноруванням прав та інтересів органів, покликаних захищати їх права. Аналіз звернень і судових справ свідчить: правоохоронні органи залишають поза увагою права та інтереси дітей, які є свідками насильства в сім'ї. Дитина, спостерігаючи насильство в сім'ї стосовно інших членів родини, фактично стає жертвою психологічного насильства. Такі ситуації залишаються невирішеними, і правоохоронні органи переважно реагують лише тоді, коли насильство відбувається у тяжкій формі.

Існують системні проблеми щодо вирішення у судах справ, що стосуються дітей. Так, роками можуть тривати справи, пов'язані із визначенням місця проживання дитини, позбавленням батьківських прав. До вирішення остаточного питання про те, з ким із батьків проживатиме дитина, вона може за рішенням суду відбиратися у одного із батьків та передаватися іншому. При цьому суди не враховують, що це може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини.

Існує й проблема насильства над дітьми в навчальних закладах, що підтверджується як зверненнями від самих дітей, так і інформацією у ЗМІ. Оскільки система роботи освітніх навчальних закладів, особливо інтернатних, пронизана принципом приховування таких фактів та кругової поруки, на сьогодні відсутня можливість реально оцінити цю ситуацію. Проблеми, які виникають у дітей в закладах інтернатного типу, та з якими найчастіше звертаються на Національну «гарячу лінію» стосуються жорстокого поводження з дітьми як з боку працівників інтернатного закладу, так і з боку однолітків та старших дітей. Найбільше занепокоєння правозахисників викликає саме жорстоке поводження з боку працівників інтернатного закладу, адже саме ці люди повинні захищати права та інтереси дитини. Змінити ситуацію надзвичайного складно, оскільки більшість таких правопорушень приховується, а залякана дитина боїться та не знає, куди можна звернутися.

У 2012 р. на Національну «гарячу лінію» з питань попередження насильства та захисту прав дитини звернувся вихованець інтернату в Кіровоградській області А., який скаржився на жорстоке поводження з боку вихователів та дирекції, на нехтування його проблемами психолога та на насмішки з боку однолітків. Спочатку хлопець замовчував інформацію, а потім все ж наважився сказати психологу, що його б'ють, тілесні покарання він отримує і від вихователів, і від керівника закладу. Щоб А. мовчав, його збиралися направити на лікування до психіатричного закладу. Внаслідок термінового втручання в цю ситуацію, хлопця було влаштовано до дитячого будинку сімейного типу.

Видатки Держбюджету 2012 р. не відповідають реальним потребам забезпечення дітей-інвалідів та тяжкохворих дітей ліками, медичними препаратами, реабілітаційними послугами, імунопрофілактикою тощо.

Лікування «Хвороби «Гоше» забезпечене на 25%, «Ниркової недостатності (діаліз)» — на 37%, «Первинний імунодефіцит» — на 10%. Видатки на лікування деяких хвороб (аутизм, епілепсія, мукополісахаридоз) взагалі не передбачені. Стаття «Дитяча онкологія та онкогематологія» фінансується на 45 % від потреби.

Недостатнє забезпечення, відсутність трансплантаційних методів лікування, реабілітації, спеціальної паліативної допомоги доповнюється порушенням права дітей на батьківську турботу в лікувальному закладі. Батькам заборонено перебувати в стаціонарі разом з дитиною, вік якої більше шести років. Кожна п'ята дитина в Україні потребує в тій чи іншій мірі допомоги спеціаліста-психіатра, однак і досі відсутня державна програма щодо надання такої допомоги. 70 % препаратів, що закуповуються за бюджетні кошти, застосовуються в педіатрії та реалізуються через аптечну мережу, не мають доказової бази.

Навесні 2012 р. президент України дав завдання КМУ розробити окрему програму щодо реабілітації дітей з ДЦП та пообіцяв, що у 2012 р. на реалізацію реабілітаційних програм буде виділено 60 млн гривень. Фактично у 2012 р. на реабілітацію дітей з ДЦП держава виділила 16 млн грн., збільшивши фінансування програми «Заходи щодо реабілітації хворих на ДЦП в Міжнародній клініці відновного лікування» в три рази.

За 9 місяців 2012 р. ОВС зареєстровано 226 злочинів щодо розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України), 58 злочинів щодо статевих зносин з особами, які не досягли статевої зрілості. За шість місяців 2012 р. від зґвалтувань (разом із замахами) потерпіла 61 дитина, з яких 18 малолітніх. Зареєстровано 9 злочинів, пов'язаних із дитячою порнографією (ст. 301 КК України), чотири пов'язані з дитячою проституцією (ст. 303 КК України). Виявлено 41 дитину, які займалися проституцією, і яких притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 181-1 КУпАП.

У 2011 р. кількість дівчат підліткового віку, які зайняті у сфері комерційного сексу становила 15 000 осіб. Такі дані дають можливість стверджувати, що масштаби проблеми є достатньо великими, а офіційна статистика відображає лише видиму частину.

Україна сьогодні не здатна ефективно реагувати на випадки комерційної сексуальної експлуатації дітей, як на законодавчому, так і на практичному рівні, відсутня система попередження сексуального насильства та сексуальної експлуатації дітей, система надання допомоги постраждалим дітям.

Навіть якщо інформація про такі злочини доходить до правоохоронних органів, вони рідко розкриваються та доходять до суду. Єдиний в країні центр соціально-психологічної реабілітації «Софія» для дівчат, постраждалих від сексуального насильства та сексуальної експлуатації громадської організації «Віра. Надія. Любов», у 2012 р. не функціював через відсутність фінансування.

Проблема не тільки у відсутності центрів, але і у кадровому забезпеченні державних структур спеціалістами, які здатні надавати фахову допомогу постраждалим дітям. Шкільні програми не містять окремих курсів щодо вироблення навичок у дітей щодо протистояння ризикам сексуальних зловживань відносно них.

Переважна більшість роботи у напрямку запобігання сексуальному насильству та захисту прав дітей у 2012 р. ініціювалась та проводилась громадськими організаціями.

У 2011—2012 роках в Україні проводилась робота з розробки та впровадження Кодексу про захист дітей від жорстокого поводження з дітьми в мережі інтернет та ІКТ-ресурсах. Кодекс включає питання захисту дітей від насильства в інтернеті, в тому числі від дитячої порнографії. Згідно з Кодексом провайдери зобов'язуються інформувати своїх клієнтів про відповідальність за ці злочини та про можливості уберегтися від них. Кодекс підпписали мобільні оператори «Київстар» та «МТС», підтримав ініціативу «Укртелеком».

Проблема дитячої праці залишається в тіні. За даними МВС, за 9 місяців 2012 р. порушено 31 кримінальна справа, що стосується експлуатації дитини. У 2011 р. кількість таких справ становила 94 . Зрозуміло, що такі дані зовсім не не відображають масштабів проблеми.

Станом на 01.10.2012 р. у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу виховується 11261 дитина, що складає 11,7 % від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В Україні функціонує 695 дитячих будинків сімейного типу та 3737 прийомних сімей. Усиновлено 1445 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування громадянами України та 588 дітей іноземцями.

На сьогодні сирітство є соціальною проблемою, адже переважна кількість дітей, які опинились без батьківської опіки, мають живих батьків. В Україні залишається можливість для батьків відмовитися від дитини, передати її на виховання в інтернат.

За попередній рік кількість дітей в інтернатах збільшилась у шість разів. Понад дві третини українських дітей-сиріт, які досягли повноліття, не мають житла. На думку експертів, цю ситуацію викликає неспроможність влади забезпечувати дешевим соціальним житлом. Самі ж урядовці переконують, що здебільшого сироти залишаються без даху над головою через свою соціальну непристосованість.

Порушення прав дітей, що позбавлені батьківського піклування, існує як в інтернатних закладах, так і в прийомних сім'ях, з боку опікунів. Відомі випадки, коли опікуни віддавали своїх підопічних не в інтернати, а іноземцям, ігноруючи закони України, які передбачають подібні дії лише після перевірки прийомної сім'ї спеціальними органами. Так, у травні 2012 року прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу відносно опікуна, який незаконно передав на виховання за кордон свою неповнолітню сестру. Чоловік із сестрою прибув до Італії, де відповідно до місцевого законодавства оформив опікунство на іноземців, проігнорувавши законодавство України. В липні 2012 року став відомим випадок насильства та вбивства батьками двох усиновлених дітей, а також викрадення чужої дитини. Багатодітна сім'я перебувала під соціальним супроводом, проте це не попередило трагедії, що свідчить про його формальність або й узагалі відсутність.

Уповноваженим президента України з прав дитини було ініційовано скасування таємниці усиновлення. Ця проблема широко обговорювалася під час круглих столів державними та громадськими організаціями. Зрозуміло, що подібні зміни потребують просвітницької роботи серед громадян та чітких дій держаних органів.

Дослідження минулого року показало, що в Україні існують проблеми у рівному доступі дітей до дошкільної, середньої та позашкільної освіти. Нестача місць у дитячих дошкільних установах переважно у великих містах, складнощі доступу до закладів освіти у сільський місцевості, важкість доступу до освіти дітей з обмеженими можливостями та дітей з особливими навчальними потребами, незадовільне технічне оснащення навчальних закладів, низький рівень підключення шкіл до інтернету, низький рівень правової освіти. 2012 року в опублікованому Глобальному звіті щодо гендерного розриву, за індикатором рівного доступу до освіти хлопчиків та дівчат Україна посідає 22 місце.

За даними проекту «Я дала хабар за свою дитину», метою якого є складання карти хабарів в Україні в сфері сімейних відносин, захисту прав дитини та жінок, за місяць від початку проекту надійшло 21 повідомлення. 86 %, випадків коли люди давали хабарі, і 14 % у яких громадяни повідомляють, що не давали хабарі. За даними проекту, найбільш дорогим для життя дітей регіоном України є АРК. У Севастополі влаштувати дитину у дитячій заклад коштує батькам до 3000 грн, що відповідає рівню столиці. Найдешевший вступ дитини у садочок в Донецькій обл. -- 300 грн. В Києві вимагають сплатити за вступ до першого класу ліцею 1000 доларів США. Цікаво, що уникнути щеплення своєї дитини в закладах медицини коштує незалежно від регіону — і оцінюється в 450—500 грн.

В 2011 р. прийнято Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні та план дій на її виконання. У 2012 р. розпорядженням президента створено робочу групу з питань реалізації Концепції. Інформації про стан виконання прийнятого в жовтні 2011 р. плану у відкритому доступі немає.

Вдосконалюючи закони, змінюючи на краще захист прав дитини на практиці, також слід не забувати про роботу з дорослими. Українське суспільство демонструє занадто толерантне ставлення до порушення прав дитини. Необхідно навчити людей проявляти нульову толерантність до таких порушень, що сприятиме дотриманню прав дитини в Україні та запобіганню порушенням цих прав.

* За матеріалами доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні — 2012»

Анастасія ЧАПЛИГІНА
Comments