Можна назвати два типи підходів до обрання кандидата-мажоритарщика: 1) кандидат мені давно відомий(а) і до нього (неї) є власна симпатія та довіра; 2) політична приналежність кандидата. Зазвичай виборець, голосуючи за певну політичну силу в багатомандатному окрузі, знаходив в іншому бюлетені – одномандатників – кандидата від тієї ж політичної сили і значком напроти нього висловлював свою відмітку. В результаті ці вибори мали свої парадокси. Так, до рад було обрано людей, які досить часто взагалі не проводили агітаційної кампанії, є абсолютно невідомими громаді, але в бюлетені поруч з їх прізвищем стояла назва партії, яка висунула кандидата (переважно це Партія регіонів чи „Батьківщина”). Це значно ускладнило проходження менш відомих партій, які мали у своїх списках досить високий відсоток жінок. Підтвердженням цього є приблизно однакове співвідношення результатів голосування за пропорційною системою та мажоритарною.

Існує думка, що мажоритарна система виборів зменшує шанси жінок потрапити до органів влади, тому що мажоритарна система вимагає від кандидата немалих фінансових витрат для виготовлення листівок, оплати членів дільничних виборчих комісій та затрати часу, вільного від роботи та сімейних обов’язків. Саме тому успішними кандидатами стали жінки старшого віку, які мають певний статус в суспільстві та вільні від домашніх обов’язків. В той же час статистичні дані свідчать, що населення готове підтримувати жінок кандидаток (дані наведені нижче).

Під час цих місцевих виборів нові динамічні, «модерністські» партії („Сильна Україна”, „Фронт Змін”) активно залучали до своїх списків жінок. Виборча агітація на рекламних вуличних біг-бордах широко використовувала не лише обличчя чоловіків кандидатів, але й обов’язково серед них була жінка, часто не одна, а мінімум дві особи. Приємним є той факт, що така тенденція спостерігається серед майже усіх партій. Внутрішні результати праймері партії „Сильна Україна” свідчать, що виборці активно підтримували жінок-кандидатів, що розвіює міф про неготовність населення до обрання жінок-політиків.

Результати виборів до місцевих рад різного рівня в областях підтверджують збільшення кількості жінок в органах місцевого самоврядування. До Кіровоградської міської ради було обрано 76 депутатів, з них 19 жінок, що становить 25% від загальної кількості жінок. Цей показник є вищим за минулий склад ради.

Серед багатьох кандидатів на посаду міського голови Кіровограда була одна жінка – Костенко Олена Володимирівна, яка є активною політичною діячкою. Нажаль, вона не набрала достатньої кількості голосів, однак була обрана депутатом до міської ради, адже очолювала список кандидатів від Соціалістичної партії. До Кіровоградської обласної ради обрано 16 жінок зі 100 депутатів, що на 3% більше, ніж в минулому скликанні.

Краща тенденція спостерігається в радах нижчого рівня. Для прикладу, в Кіровській районній раді в місті Кіровограді з 50 депутатів 21 жінка.

Підтвердженням готовності населення обирати жінок є той факт, що до Кіровської районної в місті ради за мажоритарними округами жінок обрано більше, ніж чоловіків.

Причиною такої тенденції є те, що жінкам не лише більше довіряють, але й те, що жінки є альтернативою місцевим політикам, які дискредитували себе невиконанням обіцянок чи просто зовсім не працювали в окрузі зі своїми виборцями.

Склад обраних депутаток місцевих рад оновився на 90%, отже до рад потрапили жінки, які в попередньому скликанні не були у складі рад.

До Ленінської районної в місті ради обрано 13 жінок з 50 депутатів, з них 8 – за мажоритарною системою. Як бачимо, стійко зберігається тенденція, що за пропорційною системою жінки є більш представленими в радах вищого рівня. Однак до рад нижчого рівня мажоритарна система дає можливість саме жінкам бути обраними.

Певно це відбувається через меншу зацікавленість чоловіків-кандидатів у радах з обмеженими повноваженнями, а відповідно, рівень конкуренції є також нижчим.